×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.

image

Harry Potter and the Philosopher’s Stone (Book 1), 17(2) THE MAN WITH TWO FACES

17(2) THE MAN WITH TWO FACES

Harry tried to take a step backward but his legs wouldn't move.

“See what I have become?” the face said. “Mere shadow and vapor… I have form only when I can share another's body… but there have always been those willing to let me into their hearts and minds… Unicorn blood has strengthened me, these past weeks… you saw faithful Quirrell drinking it for me in the forest… and once I have the Elixir of Life, I will be able to create a body of my own… Now… why don't you give me that Stone in your pocket?”

So he knew. The feeling suddenly surged back into Harry's legs. He stumbled backward.

“Don't be a fool,” snarled the face. “Better save your own life and join me… or you'll meet the same end as your parents… They died begging me for mercy…”

“LIAR!” Harry shouted suddenly.

Quirrell was walking backward at him, so that Voldemort could still see him. The evil face was now smiling.

“How touching…” it hissed. “I always value bravery… Yes, boy, your parents were brave… I killed your father first; and he put up a courageous fight… but your mother needn't have died… she was trying to protect you… Now give me the Stone, unless you want her to have died in vain.”

“NEVER!”

Harry sprang toward the flame door, but Voldemort screamed “SEIZE HIM!” and the next second, Harry felt Quirrell's hand close on his wrist. At once, a needle sharp pain seared across Harry's scar; his head felt as though it was about to split in two; he yelled, struggling with all his might, and to his surprise, Quirrell let go of him. The pain in his head lessened—he looked around wildly to see where Quirrell had gone, and saw him hunched in pain, looking at his fingers—they were blistering before his eyes.

“Seize him! SEIZE HIM!” shrieked Voldemort again, and Quirrell lunged, knocking Harry clean off his feet, landing on top of him, both hands around Harry's neck—Harry's scar was almost blinding him with pain, yet he could see Quirrell howling in agony.

“Master, I cannot hold him—my hands—my hands!”

And Quirrell, though pinning Harry to the ground with his knees, let go of his neck and stared, bewildered, at his own palms—Harry could see they looked burned, raw, red, and shiny.

“Then kill him, fool, and be done!” screeched Voldemort.

Quirrell raised his hand to perform a deadly curse, but Harry, by instinct, reached up and grabbed Quirrell's face—

“AAAARGH!”

Quirrell rolled off him, his face blistering, too, and then Harry knew: Quirrell couldn't touch his bare skin, not without suffering terrible pain—his only chance was to keep hold of Quirrell, keep him in enough pain to stop him from doing a curse.

Harry jumped to his feet, caught Quirrell by the arm, and hung on as tight as he could. Quirrell screamed and tried to throw Harry off—the pain in Harry's head was building—he couldn't see—he could only hear Quirrell's terrible shrieks and Voldemort's yells of, “KILL HIM! KILL HIM!” and other voices, maybe in Harry's own head, crying, “Harry! Harry!”

He felt Quirrell's arm wrenched from his grasp, knew all was lost, and fell into blackness, down… down… down…

Something gold was glinting just above him. The Snitch! He tried to catch it, but his arms were too heavy.

He blinked. It wasn't the Snitch at all. It was a pair of glasses. How strange.

He blinked again. The smiling face of Albus Dumbledore swam into view above him.

“Good afternoon, Harry,” said Dumbledore. Harry stared at him. Then he remembered: “Sir! The Stone! It was Quirrell! He's got the Stone! Sir, quick—”

“Calm yourself, dear boy, you are a little behind the times,” said Dumbledore. “Quirrell does not have the Stone.”

“Then who does? Sir, I—”

“Harry, please relax, or Madam Pomfrey will have me thrown out.”

Harry swallowed and looked around him. He realized he must be in the hospital wing. He was lying in a bed with white linen sheets, and next to him was a table piled high with what looked like half the candy shop.

“Tokens from your friends and admirers,” said Dumbledore, beaming. “What happened down in the dungeons between you and Professor Quirrell is a complete secret, so, naturally, the whole school knows. I believe your friends Misters Fred and George Weasley were responsible for trying to send you a toilet seat. No doubt they thought it would amuse you. Madam Pomfrey, however, felt it might not be very hygienic, and confiscated it.”

“How long have I been in here?”

“Three days. Mr. Ronald Weasley and Miss Granger will be most relieved you have come round, they have been extremely worried.”

“But sit, the Stone—”

“I see you are not to be distracted. Very well, the Stone. Professor Quirrell did not manage to take it from you. I arrived in time to prevent that, although you were doing very well on your own, I must say.”

“You got there? You got Hermione's owl?”

“We must have crossed in midair. No sooner had I reached London than it became clear to me that the place I should be was the one I had just left. I arrived just in time to pull Quirrell off you.”

“It was you.”

“I feared I might be too late.”

“You nearly were, I couldn't have kept him off the Stone much longer—”

“Not the Stone, boy, you—the effort involved nearly killed you. For one terrible moment there, I was afraid it had. As for the Stone, it has been destroyed.”

“Destroyed?” said Harry blankly. “But your friend—Nicolas Flamel—”

“Oh, you know about Nicolas?” said Dumbledore, sounding quite delighted. “You did do the thing properly, didn't you? Well, Nicolas and I have had a little chat, and agreed it's all for the best.”

“But that means he and his wife will die, won't they?”

“They have enough Elixir stored to set their affairs in order and then, yes, they will die.”

Dumbledore smiled at the look of amazement on Harry's face.

“To one as young as you, I'm sure it seems incredible, but to Nicolas and Perenelle, it really is like going to bed after a very, very long day. After all, to the well organized mind, death is but the next great adventure. You know, the Stone was really not such a wonderful thing. As much money and life as you could want! The two things most human beings would choose above all—the trouble is, humans do have a knack of choosing precisely those things that are worst for them.”

Harry lay there, lost for words. Dumbledore hummed a little and smiled at the ceiling.

“Sir?” said Harry. “I've been thinking… sir—even if the Stone's gone, Vol—, I mean, You-Know-Who—”

“Call him Voldemort, Harry. Always use the proper name for things. Fear of a name increases fear of the thing itself.”

“Yes, sir. Well, Voldemort's going to try other ways of coming back, isn't he? I mean, he hasn't gone, has he?”

“No, Harry, he has not. He is still out there somewhere, perhaps looking for another body to share… not being truly alive, he cannot be killed. He left Quirrell to die; he shows just as little mercy to his followers as his enemies. Nevertheless, Harry, while you may only have delayed his return to power, it will merely take someone else who is prepared to fight what seems a losing battle next time—and if he is delayed again, and again, why, he may never return to power.”

Harry nodded, but stopped quickly, because it made his head hurt. Then he said, “Sir, there are some other things I'd like to know, if you can tell me… things I want to know the truth about…”

“The truth.” Dumbledore sighed. “It is a beautiful and terrible thing, and should therefore be treated with great caution. However, I shall answer your questions unless I have a very good reason not to, in which case I beg you'll forgive me. I shall not, of course, lie.”

“Well… Voldemort said that he only killed my mother because she tried to stop him from killing me. But why would he want to kill me in the first place?”

Dumbledore sighed very deeply this time.

“Alas, the first thing you ask me, I cannot tell you. Not today. Not now. You will know, one day… put it from your mind for now, Harry. When you are older… I know you hate to hear this… when you are ready, you will know.”

And Harry knew it would be no good to argue.

“But why couldn't Quirrell touch me?”

“Your mother died to save you. If there is one thing Voldemort cannot understand, it is love. He didn't realize that love as powerful as your mother's for you leaves its own mark. Not a scar, no visible sign… to have been loved so deeply, even though the person who loved us is gone, will give us some protection forever. It is in your very skin. Quirrell, full of hatred, greed, and ambition, sharing his soul with Voldemort, could not touch you for this reason. It was agony to touch a person marked by something so good.”

Learn languages from TV shows, movies, news, articles and more! Try LingQ for FREE

17(2) THE MAN WITH TWO FACES 17(2) 二つの顔を持つ男

Harry tried to take a step backward but his legs wouldn't move. ハリーは一歩退こうとしたが、足が動かなかった。 Гаррі спробував зробити крок назад, але його ноги не рухалися.

“See what I have become?” the face said. 「私が何になったのかわかりますか?」顔が言った。 «Бачиш, ким я став?» — сказало обличчя. “Mere shadow and vapor… I have form only when I can share another's body… but there have always been those willing to let me into their hearts and minds… Unicorn blood has strengthened me, these past weeks… you saw faithful Quirrell drinking it for me in the forest… and once I have the Elixir of Life, I will be able to create a body of my own… Now… why don't you give me that Stone in your pocket?” 「単なる影と蒸気… 私は他人の体を共有できるときにのみ形を成します…しかし、私を彼らの心と精神に喜んで受け入れてくれる人は常にいました…ユニコーンの血が私を強化しました、この数週間…あなたは忠実なクィレルがそれを飲んでいるのを見ました私は森の中にいます…そして生命のエリクサーを手に入れたら、私は自分の体を作ることができます…さて…あなたのポケットにあるその石を私にくれませんか? «Проста тінь і випар… Я маю форму, лише коли можу поділитися з іншим тілом… але завжди були ті, хто бажав впустити мене у свої серця та розум… Кров Єдинорога зміцнила мене ці останні тижні… ти бачив, як вірний Квірел п’є її за я в лісі… і як тільки я отримаю Еліксир Життя, я зможу створити своє власне тіло… Тепер… чому б тобі не дати мені той камінь у твою кишеню?» “只是影子和蒸气……只有当我可以分享他人的身体时,我才有形体……但总有人愿意让我进入他们的心灵……独角兽之血增强了我的力量,在过去的几周……你看到忠实的奇洛喝了它我在森林里……一旦我有了长生不老药,我就能创造出自己的身体……现在……你为什么不把你口袋里的那块石头给我?”

So he knew. だから彼は知っていた。 Так він знав. 所以他知道了。 The feeling suddenly surged back into Harry's legs. その感覚が急にハリーの足に戻った。 Відчуття раптом знову охопило ноги Гаррі. 这种感觉突然涌回到Harry的腿上。 He stumbled backward. 彼はよろめいた。 Він відштовхнувся назад. 他向后踉跄了一下。

“Don't be a fool,” snarled the face. 「ばかになるな」と顔をしかめる。 «Не будь дурнем», — прогарчало обличчя. “别傻了,”那张脸咆哮道。 “Better save your own life and join me… or you'll meet the same end as your parents… They died begging me for mercy…” 「自分の命を救い、私に加わったほうがいいです...さもなければ、あなたはあなたの両親と同じ終わりを迎えるでしょう...彼らは私に慈悲を求めて死にました...」 «Краще врятуй своє власне життя і приєднайся до мене… інакше тебе чекає той самий кінець, що й твоїх батьків… Вони померли, благаючи мене про пощаду…» “最好保住自己的性命,加入我……否则你会和你父母一样下场……他们死了求我饶恕……”

“LIAR!” Harry shouted suddenly. "うそつき!"ハリーが突然叫んだ。 «БРЕХУН!» — раптом крикнув Гаррі. “说谎者!”哈利突然大喊。

Quirrell was walking backward at him, so that Voldemort could still see him. クィレルは彼に向かって後ろ向きに歩いていたので、ヴォルデモートはまだ彼を見ることができた. Квірел йшов до нього задом, так що Волдеморт усе ще міг його бачити. 奇洛正朝他倒退着走,这样伏地魔还能看到他。 The evil face was now smiling. 邪悪な顔は今や微笑んでいた。 Зле обличчя тепер усміхалося. 那张邪恶的脸现在笑了。

“How touching…” it hissed. 「なんて感動…」それはシューッという音を立てました。 «Як зворушливо…» — прошипів він. “多么感人……”它发出嘶嘶声。 “I always value bravery… Yes, boy, your parents were brave… I killed your father first; and he put up a courageous fight… but your mother needn't have died… she was trying to protect you… Now give me the Stone, unless you want her to have died in vain.” 「私は常に勇気を大切にしています…はい、少年、あなたの両親は勇敢でした…私は最初にあなたの父を殺しました。そして彼は勇敢な戦いを繰り広げました…しかし、あなたのお母さんは死ぬ必要はありませんでした…彼女はあなたを守ろうとしていたのです…今、私に石をください。 «Я завжди ціную хоробрість… Так, хлопче, твої батьки були хоробрі… Я перший убив твого батька; і він мужньо боровся... але твоя мати не повинна була померти... вона намагалася захистити тебе... Тепер віддай мені камінь, якщо ти не хочеш, щоб вона померла марно». “我一向看重勇敢……是的,孩子,你父母很勇敢……我先杀了你父亲;他勇敢地战斗……但你的母亲不必死……她试图保护你……现在把石头给我,除非你想让她白白死去。”

“NEVER!” "一度もない!"

Harry sprang toward the flame door, but Voldemort screamed “SEIZE HIM!” and the next second, Harry felt Quirrell's hand close on his wrist. ハリーは炎の扉に向かって飛び跳ねたが、ヴォルデモートは「つかまえろ!」と叫んだ。次の瞬間、ハリーはクィレルの手が自分の手首に密着するのを感じた。 Гаррі кинувся до полум’яних дверей, але Волдеморт закричав: «ХАПАЙТЕ ЙОГО!» а наступної секунди Гаррі відчув, як рука Квірела тримає його на зап’ясті. 哈利冲向火焰门,但伏地魔尖叫着“抓住他!”下一秒,哈利感觉到奇洛的手紧贴在他的手腕上。 At once, a needle sharp pain seared across Harry's scar; his head felt as though it was about to split in two; he yelled, struggling with all his might, and to his surprise, Quirrell let go of him. すぐに、ハリーの傷跡に針のような鋭い痛みが走った。彼の頭は真っ二つに割れそうな気がした。彼は全力でもがきながら叫んだが、驚いたことに、クィレルは彼から手を離した。 Відразу гострий біль пронизав шрам Гаррі; у нього було відчуття, ніби вона ось-ось розколеться надвоє; — закричав він, борючись із усіх сил, і, на його подив, Квірел відпустив його. 哈利的伤疤上立刻传来一阵针刺般的剧痛。他的头感觉好像要裂成两半了;他大叫着,用尽全力挣扎,但令他惊讶的是,奇洛放开了他。 The pain in his head lessened—he looked around wildly to see where Quirrell had gone, and saw him hunched in pain, looking at his fingers—they were blistering before his eyes. 頭の痛みは和らいだ――彼はクィレルがどこへ行ったのかと荒々しくあたりを見回した。 Біль у його голові зменшився — він дико озирнувся, щоб побачити, куди подівся Квірел, і побачив, як той, згорблений від болю, дивиться на свої пальці — вони пузирилися перед його очима. 他头上的疼痛减轻了——他疯狂地环顾四周,想看看奇洛去了哪里,看到他痛苦地弯着腰,看着自己的手指——手指在他眼前起泡。

“Seize him! 「捕まえろ! «Схопіть його! SEIZE HIM!” shrieked Voldemort again, and Quirrell lunged, knocking Harry clean off his feet, landing on top of him, both hands around Harry's neck—Harry's scar was almost blinding him with pain, yet he could see Quirrell howling in agony. 彼を捕まえろ!」ヴォルデモートが再び金切り声を上げ、クィレルが突進し、ハリーの足を払いのけ、その上に着地した。両手をハリーの首に巻きつけた――ハリーの傷跡が痛みで彼の目をくらませようとしていたが、クィレルが苦悶の咆哮を上げているのが見えた。 ХАПАЙТЕ ЙОГО!» — знову закричав Волдеморт, і Квірел кинувся, збиваючи Гаррі з ніг, приземлився на нього, обома руками обхопивши Гаррі за шию — шрам Гаррі майже засліпив його від болю, але він бачив, як Квірел завивав у агонії. 抓住他!”伏地魔再次尖叫起来,奇洛扑了上去,把哈利的脚打得干干净净,落在他身上,双手搂住哈利的脖子——哈利的伤疤几乎让他痛得眼花缭乱,但他能看到奇洛痛苦地嚎叫。

“Master, I cannot hold him—my hands—my hands!” 「マスター、私は彼を-私の手-私の手で保持することはできません!」 «Господарю, я не можу втримати його — мої руки — мої руки!» “主人,我握不住他——我的手——我的手!”

And Quirrell, though pinning Harry to the ground with his knees, let go of his neck and stared, bewildered, at his own palms—Harry could see they looked burned, raw, red, and shiny. そしてクィレルはハリーを膝で地面に押し付けたが、首から手を離し、当惑しながら自分の手のひらを見つめた — ハリーは、それらが火傷を負い、生焼けで、赤く、輝いているのを見た。 А Квірел, хоч і притиснув Гаррі до землі колінами, відпустив його шию й спантеличено подивився на власні долоні — Гаррі бачив, що вони виглядали обгорілими, сирими, червоними й блискучими. 奇洛虽然用膝盖将哈利按在地上,但还是松开了他的脖子,困惑地盯着自己的手掌——哈利可以看到它们看起来烧焦了,生硬的,发红的,发亮的。

“Then kill him, fool, and be done!” screeched Voldemort. 「それなら殺せ、馬鹿にして終わりだ!」ヴォルデモートが金切り声を上げた。 — Тоді вбий його, дурню, і покій! — верескнув Волдеморт. “那就杀了他,傻瓜,完蛋了!”伏地魔尖叫道。

Quirrell raised his hand to perform a deadly curse, but Harry, by instinct, reached up and grabbed Quirrell's face— クィレルは致命的な呪いをしようと手を挙げたが、ハリーは本能的に手を伸ばしてクィレルの顔を掴んだ―― Квірел підняв руку, щоб виконати смертельне прокляття, але Гаррі інстинктивно простягнув руку й схопив Квірелла за обличчя… 奇洛举起手施了一个致命的咒语,但哈利本能地伸手抓住了奇洛的脸——

“AAAARGH!” 「ああああ!」 «ААААРГ!»

Quirrell rolled off him, his face blistering, too, and then Harry knew: Quirrell couldn't touch his bare skin, not without suffering terrible pain—his only chance was to keep hold of Quirrell, keep him in enough pain to stop him from doing a curse. クィレルは彼から転がり落ち、顔も水ぶくれを起こし、そしてハリーは知った:クィレルは彼の素肌に触れることはできず、ひどい痛みに苦しむことはなかった - 彼の唯一のチャンスは、クィレルを抱きしめ続けることだった.呪いをしている。 Квірел покотився з нього, його обличчя також було пухирями, і тоді Гаррі зрозумів: Квірел не міг торкнутися його голої шкіри, не без того, щоб зазнати жахливого болю — його єдиний шанс полягав у тому, щоб утримати Квірела, заподіяти йому достатньо болю, щоб зупинити його. роблячи прокляття. 奇洛从他身上滚了下来,他的脸也起了水泡,然后哈利知道了:奇洛不能触摸他裸露的皮肤,而且会遭受可怕的痛苦——他唯一的机会就是抓住奇洛,让他承受足够的痛苦来阻止他做诅咒。

Harry jumped to his feet, caught Quirrell by the arm, and hung on as tight as he could. ハリーは飛び起きて、クィレルの腕をつかみ、できるだけきつくつかみました。 Гаррі скочив на ноги, схопив Квірела за руку й учепився, наскільки міг. Quirrell screamed and tried to throw Harry off—the pain in Harry's head was building—he couldn't see—he could only hear Quirrell's terrible shrieks and Voldemort's yells of, “KILL HIM! クィレルは悲鳴を上げてハリーを放り出そうとしました — ハリーの頭に痛みが増していました — 彼は見ることができませんでした — クィレルの恐ろしい金切り声とヴォルデモートの叫び声だけが聞こえました。 Квірел закричав і спробував скинути Гаррі — біль у голові Гаррі наростав — він не міг бачити — він міг лише чути жахливі верески Квірела та крики Волдеморта: «УБИЙ ЙОГО! 奇洛尖叫着想推开哈利——哈利的脑袋越来越疼——他看不见——他只能听到奇洛可怕的尖叫和伏地魔的喊叫:“杀了他! KILL HIM!” and other voices, maybe in Harry's own head, crying, “Harry! 彼を殺せ!"おそらくハリー自身の頭の中で、「ハリー! 杀了他!”和其他声音,也许在哈利自己的脑海里,哭着说:“哈利! Harry!”

He felt Quirrell's arm wrenched from his grasp, knew all was lost, and fell into blackness, down… down… down… 彼はクィレルの腕が握りしめられているのを感じ、すべてが失われたことを知り、闇に落ちた、ダウン…ダウン…ダウン… Він відчув, як рука Квірела виривається з його рук, знав, що все втрачено, і впав у темряву, вниз… вниз… вниз… 他感觉到奇洛的手臂从他的掌握中挣脱出来,他知道一切都失去了,他陷入了黑暗,向下……向下……向下……

Something gold was glinting just above him. 彼の真上で金色の何かが輝いていた。 Щось золоте виблискувало над ним. 金色的东西在他的上方闪烁。 The Snitch! スニッチ! Снитч! 飞贼! He tried to catch it, but his arms were too heavy. 彼はそれを捕まえようとしましたが、腕が重すぎました。 他想抓住它,但他的手臂太重了。

He blinked. 彼は瞬きした。 Він кліпав очима. 他眨了眨眼。 It wasn't the Snitch at all. それはまったくスニッチではありませんでした。 Це був зовсім не Снитч. 这根本不是金色飞贼。 It was a pair of glasses. メガネでした。 Це була пара окулярів. 那是一副眼镜。 How strange. 不思議ですね。 多么奇怪。

He blinked again. 彼はまた瞬きした。 他又眨了眨眼。 The smiling face of Albus Dumbledore swam into view above him. アルバス・ダンブルドアの笑顔が頭上に浮かんでいた。 Усміхнене обличчя Альбуса Дамблдора попливло над ним. 阿不思·邓布利多的笑脸游到了他的上方。

“Good afternoon, Harry,” said Dumbledore. 「こんにちは、ハリー」ダンブルドアが言った。 “下午好,哈利,”邓布利多说。 Harry stared at him. ハリーは彼を見つめた。 Гаррі витріщився на нього. 哈利盯着他。 Then he remembered: “Sir! それから彼は次のことを思い出しました。 Тоді він згадав: «Пане! 然后他想起来了:“先生! The Stone! その石! Камінь! 石头! It was Quirrell! クィレルでした! Це був Квірел! 是奇洛! He's got the Stone! 彼はストーンを手に入れた! У нього Камінь! 他有石头! Sir, quick—” 先生、早く――」 Сер, швидко..." 先生,快——”

“Calm yourself, dear boy, you are a little behind the times,” said Dumbledore. 「落ち着けよ、坊や、お前は少し時代遅れだ」ダンブルドアが言った。 — Заспокойся, любий хлопче, ти трохи відстав від часу, — сказав Дамблдор. “冷静点,亲爱的孩子,你有点落伍了,”邓布利多说。 “Quirrell does not have the Stone.” 「クィレルは石を持っていません。」 “奇洛没有石头。”

“Then who does? 「じゃあ誰がするの? «Тоді хто робить? “那是谁做的? Sir, I—” 先生、私は――」 先生,我——”

“Harry, please relax, or Madam Pomfrey will have me thrown out.” 「ハリー、リラックスしてください。さもないとマダム・ポンフリーが私を追い出してしまいます。」 «Гаррі, будь ласка, розслабся, або мадам Помфрі змусить мене викинути». “哈利,请放松,否则庞弗雷夫人会把我赶出去。”

Harry swallowed and looked around him. ハリーは飲み込み、辺りを見回した。 Гаррі ковтнув і озирнувся. 哈利咽了口唾沫,环顾四周。 He realized he must be in the hospital wing. 彼は自分が病棟にいるに違いないことに気づきました。 Він зрозумів, що, мабуть, у лікарняному крилі. 他意识到他必须在医院翼楼。 He was lying in a bed with white linen sheets, and next to him was a table piled high with what looked like half the candy shop. 彼は白いリネンのシーツが敷かれたベッドに横たわり、隣には駄菓子屋の半分のように見えるテーブルが高く積み上げられていました。 Він лежав у ліжку з білими лляними простирадлами, а біля нього стояв стіл, завалений чимось, схоже на половину цукеркової. 他躺在一张铺着白色亚麻床单的床上,旁边是一张高高的桌子,上面堆着半个糖果店的东西。

“Tokens from your friends and admirers,” said Dumbledore, beaming. 「あなたの友人や崇拝者からのトークンです」ダンブルドアは晴れやかに言った。 — Жетони від твоїх друзів і шанувальників, — сяяв Дамблдор. “来自你的朋友和仰慕者的信物,”邓布利多笑着说。 “What happened down in the dungeons between you and Professor Quirrell is a complete secret, so, naturally, the whole school knows. 「あなたとクィレル先生の間にダンジョンで何が起こったのかは完全な秘密ですので、当然、学校全体が知っています. «Те, що сталося в підземеллях між вами та професором Квірелом, є цілковитою таємницею, тому, природно, знає вся школа. “你和奇洛教授在地下城发生的事情完全是秘密,所以,整个学校自然都知道。 I believe your friends Misters Fred and George Weasley were responsible for trying to send you a toilet seat. あなたの友達のミスター・フレッドとジョージ・ウィーズリーがあなたにトイレの便座を送ろうとした責任があると思います。 Я вважаю, що ваші друзі містери Фред і Джордж Візлі відповідальні за спробу надіслати вам сидіння для унітазу. 我相信你的朋友弗雷德和乔治韦斯莱先生试图给你送马桶座圈。 No doubt they thought it would amuse you. 彼らはそれがあなたを楽しませると思ったに違いありません。 Без сумніву, вони думали, що це вас розважить. 毫无疑问,他们认为这会逗你开心。 Madam Pomfrey, however, felt it might not be very hygienic, and confiscated it.” しかし、マダム・ポンフリーはそれがあまり衛生的ではないかもしれないと感じ、それを没収しました。」 Однак мадам Помфрі відчула, що це може бути не дуже гігієнічно, і конфіскувала його». 然而,庞弗雷夫人觉得它可能不太卫生,于是没收了它。”

“How long have I been in here?” 「私はどのくらいここにいますか?」 “我在这里多久了?”

“Three days. "3日。 “三天。 Mr. Ronald Weasley and Miss Granger will be most relieved you have come round, they have been extremely worried.” ロナルド・ウィーズリーさんとミス・グレンジャーは、あなたが来てくれてとても安心しています。彼らはとても心配していました。」 Містер Рональд Візлі та міс Ґрейнджер відчують велике полегшення, коли ви прийшли, вони дуже хвилювалися. 你回来了,罗纳德·韦斯莱先生和格兰杰小姐会最放心的,他们非常担心。”

“But sit, the Stone—” 「でも、座って、ストーン――」 «Але сиди, Камінь…» “但是坐下,石头——”

“I see you are not to be distracted. 「気を散らしてはいけませんね。 «Я бачу, ти не маєш відволікатися. “我看你不要分心。 Very well, the Stone. よし、ストーン。 Professor Quirrell did not manage to take it from you. クィレル先生はあなたからそれを奪うことができませんでした。 Професор Квірел не зміг забрати його у вас. 奇洛教授没能从你那里夺走它。 I arrived in time to prevent that, although you were doing very well on your own, I must say.” 私はそれを防ぐために間に合いましたが、あなたは自分自身で非常にうまくやっていますが、私は言わなければなりません. Я прибув вчасно, щоб запобігти цьому, хоча, я мушу сказати, ви дуже добре справлялися самі». 我及时赶到以防止这种情况发生,尽管你一个人做得很好,我必须说。”

“You got there? 「着いた? «Ти потрапив туди? You got Hermione's owl?” ハーマイオニーのフクロウは持ってる?」 У вас є сова Герміони?» 你有赫敏的猫头鹰?”

“We must have crossed in midair. 「空中で渡ったに違いない。 «Ми, мабуть, перетнули в повітрі. “我们一定是在半空中穿越了。 No sooner had I reached London than it became clear to me that the place I should be was the one I had just left. ロンドンに到着するやいなや、自分のいるべき場所はちょうど出発したばかりの場所であることが明らかになりました。 Щойно я дістався Лондона, як мені стало ясно, що я повинен бути саме там, звідки щойно залишив. 我一到伦敦,就很清楚我应该去的地方就是我刚刚离开的地方。 I arrived just in time to pull Quirrell off you.” クィレルを引き離すのにちょうど間に合いました。」 Я прибув саме вчасно, щоб зняти з вас Квірела». 我及时赶到,把奇洛从你身上拉了下来。”

“It was you.” "それは君だった。" "Це був ти."

“I feared I might be too late.” 「手遅れになるのではないかと心配していました。」 «Я боявся, що можу запізнитися». “我担心我可能为时已晚。”

“You nearly were, I couldn't have kept him off the Stone much longer—” 「あなたはほとんどそうでした、私は彼を石から遠ざけることができなかったでしょう-」 «Ти мало не був, я б не зміг утримати його від Каменя довго…» “你几乎是,我不能让他离开石头太久——”

“Not the Stone, boy, you—the effort involved nearly killed you. 「石ではありません、男の子、あなた-関係する努力はあなたをほとんど死に至らしめました。 — Не камінь, хлопче, ти — ці зусилля ледь не вбили тебе. “不是石头,男孩,你——所涉及的努力几乎要了你的命。 For one terrible moment there, I was afraid it had. そこにある恐ろしい瞬間、私はそれがあったのではないかと心配しました。 В одну жахливу мить я боявся, що так і було. 在那可怕的一刻,我害怕它已经发生了。 As for the Stone, it has been destroyed.” ストーンに関しては、破壊されました。」 Що стосується Каменя, то його зруйновано». 至于那块石头,已经毁了。”

“Destroyed?” said Harry blankly. "破壊されました?"ハリーはぼんやりと言った。 «Знищено?» — порожньо сказав Гаррі. “毁了?”哈利茫然地说。 “But your friend—Nicolas Flamel—” 「しかし、あなたの友人 — ニコラス・フラメル —」 — Але твій друг Ніколас Фламель... “但是你的朋友——尼古拉斯·勒梅尔——”

“Oh, you know about Nicolas?” said Dumbledore, sounding quite delighted. 「ああ、ニコラスのこと知ってる?」ダンブルドアはとても嬉しそうに言った。 «О, ти знаєш про Ніколаса?» — зрадів Дамблдор. “哦,你知道尼古拉斯的事吗?”邓布利多说,听起来很高兴。 “You did do the thing properly, didn't you? 「ちゃんとやったじゃないですか。 «Ви все зробили належним чином, чи не так? “你做的很好,不是吗? Well, Nicolas and I have had a little chat, and agreed it's all for the best.” まあ、ニコラスと私は少し話をして、すべてが最善であることに同意しました。」 Ну, ми з Ніколасом трохи поговорили і погодилися, що все на краще». 好吧,尼古拉斯和我聊了一会儿,一致认为这一切都是最好的。”

“But that means he and his wife will die, won't they?” 「でもそれは彼と彼の妻が死ぬということですよね?」 — Але це означає, що він і його дружина помруть, чи не так? “但这意味着他和他的妻子会死,不是吗?”

“They have enough Elixir stored to set their affairs in order and then, yes, they will die.” 「彼らは問題を解決するのに十分な量のエリクサーを蓄えています。そして、そうです、彼らは死ぬでしょう。」 «У них достатньо еліксиру, щоб навести порядок у своїх справах, а потім, так, вони помруть». “他们储存了足够的灵药来安排他们的事务,然后,是的,他们会死。”

Dumbledore smiled at the look of amazement on Harry's face. ダンブルドアはハリーの驚いた顔を見て微笑んだ。 Дамблдор усміхнувся, побачивши здивування на обличчі Гаррі. 邓布利多微笑着看着哈利脸上的惊讶表情。

“To one as young as you, I'm sure it seems incredible, but to Nicolas and Perenelle, it really is like going to bed after a very, very long day. 「あなたのような若い人にとっては信じられないことだと思いますが、ニコラスとペレネルにとっては、非常に長い一日を終えて寝るようなものです. «Для такого молодого, як ти, я впевнений, що це здається неймовірним, але для Ніколя та Перенелл це справді ніби лягти спати після дуже, дуже довгого дня. “对于像你这样年轻的人来说,我相信这似乎令人难以置信,但对于尼古拉斯和佩雷内尔来说,这真的就像在漫长的一天之后上床睡觉一样。 After all, to the well organized mind, death is but the next great adventure. 結局のところ、よく整理された心にとって、死は次の大冒険にすぎません。 Зрештою, для добре організованого розуму смерть — це лише наступна велика пригода. 毕竟,对于井井有条的头脑来说,死亡只不过是下一次伟大的冒险。 You know, the Stone was really not such a wonderful thing. ご存知のように、石は実際にはそれほど素晴らしいものではありませんでした。 Знаєте, камінь справді не був таким чудовим. 你知道,石头真的不是什么了不起的东西。 As much money and life as you could want! お金も人生もいくらでも! Стільки грошей і життя, скільки ви можете забажати! 尽可能多的金钱和生命! The two things most human beings would choose above all—the trouble is, humans do have a knack of choosing precisely those things that are worst for them.” ほとんどの人間が何よりも選ぶ 2 つのこと — 問題は、人間は自分にとって最悪のものを正確に選択するコツを持っているということです. Дві речі, які більшість людей обрали б перш за все — біда в тому, що люди справді мають вміння вибирати саме те, що для них найгірше». 大多数人首先会选择的两件事——问题是,人类确实有能力选择那些对他们最不利的事情。”

Harry lay there, lost for words. ハリーは言葉を失って横たわっていた。 Гаррі лежав, не знаючи слів. 哈利躺在那里,说不出话来。 Dumbledore hummed a little and smiled at the ceiling. ダンブルドアは少し鼻歌を歌い、天井に向かって微笑んだ。 Дамблдор тихо наспівував і посміхався в стелю. 邓布利多轻哼一声,对着天花板微笑。

“Sir?” said Harry. "様?"とハリーは言いました。 “先生?”哈利说。 “I've been thinking… sir—even if the Stone's gone, Vol—, I mean, You-Know-Who—” 「私はずっと考えていました… サー — たとえ石がなくなったとしても、ヴォル — つまり、ご存知のように —」 «Я думав… сер, навіть якщо Камінь зникне, Вол… я маю на увазі, Сам-Знаєш-Кого…» “我一直在想……先生——即使石头不见了,沃尔——,我是说,神秘人——”

“Call him Voldemort, Harry. 「ヴォルデモートと呼んでくれ、ハリー。 “叫他伏地魔,哈利。 Always use the proper name for things. 物事には常に適切な名前を使用してください。 Завжди використовуйте для речей правильні назви. 始终为事物使用正确的名称。 Fear of a name increases fear of the thing itself.” 名前への恐怖は、それ自体への恐怖を増大させます。」 Страх імені посилює страх перед самою річчю». 对名字的恐惧会增加对事物本身的恐惧。”

“Yes, sir. "かしこまりました。 Well, Voldemort's going to try other ways of coming back, isn't he? うーん、ヴォルデモートは別の方法で戻ってくるつもりだろう? Що ж, Волдеморт збирається спробувати інші способи повернутися, чи не так? 好吧,伏地魔会尝试其他的回归方式,不是吗? I mean, he hasn't gone, has he?” つまり、彼は行っていませんよね?」 Я маю на увазі, він не пішов, чи не так?» 我的意思是,他还没走,是吗?”

“No, Harry, he has not. 「いいえ、ハリー、彼はしていません。 “不,哈利,他没有。 He is still out there somewhere, perhaps looking for another body to share… not being truly alive, he cannot be killed. 彼はまだどこかにいて、共有する別の体を探しているのかもしれません…本当に生きていないので、彼を殺すことはできません. Він все ще десь там, можливо, шукає інше тіло, щоб поділитися… оскільки він не живий, його не можна вбити. 他还在外面某个地方,也许正在寻找另一个身体来分享……不是真正的活着,他不能被杀死。 He left Quirrell to die; he shows just as little mercy to his followers as his enemies. 彼はクィレルを残して死んだ。彼は敵と同じくらい彼の信者に慈悲を示しません。 Він залишив Квірела помирати; він виявляє так само мало милосердя до своїх послідовників, як і до своїх ворогів. 他让奇洛等死;他对他的追随者和对他的敌人一样不仁慈。 Nevertheless, Harry, while you may only have delayed his return to power, it will merely take someone else who is prepared to fight what seems a losing battle next time—and if he is delayed again, and again, why, he may never return to power.” それにもかかわらず、ハリー、あなたは彼の権力の座への復帰を遅らせただけかもしれませんが、それは次の負け戦と思われるものと戦う準備ができている他の誰かが必要なだけです.力に。」 Тим не менше, Гаррі, хоча ти, можливо, лише відклав його повернення до влади, для цього знадобиться просто хтось інший, хто готовий битися, здається, програшною битвою наступного разу — і якщо його знову затримають, і знову, чому, він може ніколи не повернутися до влади». 尽管如此,哈利,虽然你可能只是推迟了他重新掌权的时间,但这只会让其他人准备好在下一次似乎是一场失败的战斗中战斗——如果他一次又一次被推迟,为什么,他可能永远不会回来权力。”

Harry nodded, but stopped quickly, because it made his head hurt. ハリーはうなずきましたが、頭が痛くなったのですぐにやめました。 Гаррі кивнув, але швидко замовк, бо від цього в нього розболілася голова. 哈利点点头,但很快停了下来,因为这让他的头很痛。 Then he said, “Sir, there are some other things I'd like to know, if you can tell me… things I want to know the truth about…” それから彼は言いました。 Тоді він сказав: «Сер, я хотів би знати ще деякі речі, якщо ви можете сказати мені… речі, про які я хочу знати правду…» 然后他说:“先生,我还有一些事情想知道,如果您能告诉我……我想知道真相的事情……”

“The truth.” Dumbledore sighed. "真実。"ダンブルドアはため息をつきました。 "Правда." Дамблдор зітхнув. “真相。”邓布利多叹了口气。 “It is a beautiful and terrible thing, and should therefore be treated with great caution. 「それは美しくも恐ろしいものなので、細心の注意を払って扱われるべきです。 «Це прекрасна і жахлива річ, тому до неї слід ставитися дуже обережно. “这是一件美丽而可怕的事情,因此应该非常谨慎地对待。 However, I shall answer your questions unless I have a very good reason not to, in which case I beg you'll forgive me. ただし、よほどの理由がない限り、あなたの質問にはお答えします。その場合は、ご容赦ください。 Проте я відповім на ваші запитання, якщо у мене не буде вагомої причини цього робити, і в такому випадку я благаю вас вибачити. 但是,除非我有很好的理由不回答,否则我会回答你的问题,在这种情况下,我请求你原谅我。 I shall not, of course, lie.” もちろん、嘘はつきません。」 Я, звичайно, не буду брехати». 我当然不会撒谎。”

“Well… Voldemort said that he only killed my mother because she tried to stop him from killing me. 「うーん…ヴォルデモートは、母が私を殺すのを止めようとしたから、母を殺しただけだと言った。 «Ну... Волдеморт сказав, що він убив мою матір лише тому, що вона намагалася перешкодити йому вбити мене. “嗯……伏地魔说他杀了我母亲只是因为她试图阻止他杀我。 But why would he want to kill me in the first place?” しかし、そもそもなぜ彼は私を殺したいのですか?」 Але чому він взагалі хотів мене вбити?» 可他当初为什么要杀我?”

Dumbledore sighed very deeply this time. 今度はダンブルドアが深くため息をついた。 Цього разу Дамблдор дуже глибоко зітхнув. 这一次,邓布利多深深地叹了口气。

“Alas, the first thing you ask me, I cannot tell you. 「ああ、あなたが最初に私に尋ねることは、私には言えません。 «На жаль, перше, про що ви мене спитаєте, я не можу вам сказати. “唉,你问我的第一件事,我不能告诉你。 Not today. 今日ではありません。 Not now. 今はやめろ。 You will know, one day… put it from your mind for now, Harry. いつの日かわかるでしょう…今は頭から離しておいてください、ハリー。 Одного разу ти дізнаєшся… викинь це з голови, Гаррі. 你会知道的,总有一天……暂时把它从你的脑海中抹去,哈利。 When you are older… I know you hate to hear this… when you are ready, you will know.” あなたが年をとったとき…あなたがこれを聞くのを嫌っていることを私は知っています…準備ができたら、あなたは知るでしょう。 Коли ти станеш старшим… я знаю, тобі неприємно це чути… коли ти будеш готовий, ти дізнаєшся». 当你年纪大了……我知道你讨厌听到这个……当你准备好时,你会知道的。”

And Harry knew it would be no good to argue. そしてハリーは、議論するのはよくないことだとわかっていた. І Гаррі знав, що сперечатися не варто. 哈利知道争论是没有用的。

“But why couldn't Quirrell touch me?” 「でもどうしてクィレルは私に触れなかったの?」 «Але чому Квірел не міг торкнутися мене?» “可是为什么奇洛不能碰我呢?”

“Your mother died to save you. 「あなたのお母さんは、あなたを助けるために死にました。 «Твоя мати померла, щоб врятувати тебе. “你妈妈为了救你而死。 If there is one thing Voldemort cannot understand, it is love. ヴォルデモートが理解できないことが 1 つあるとすれば、それは愛です。 Якщо Волдеморт чогось не може зрозуміти, так це кохання. 如果说伏地魔无法理解一件事,那就是爱。 He didn't realize that love as powerful as your mother's for you leaves its own mark. 彼は、あなたの母親のあなたへの愛と同じくらい強力な愛が、それ自身の痕跡を残すことに気づいていませんでした. Він не усвідомлював, що така сильна любов, як любов матері, залишає свій відбиток. 他没有意识到,像你母亲对你那样强大的爱会留下自己的印记。 Not a scar, no visible sign… to have been loved so deeply, even though the person who loved us is gone, will give us some protection forever. 傷跡も目立たない… 愛してくれた人がいなくなったとしても、深く愛されていたことは、私たちを永遠に守ってくれます。 Жодного шраму, жодного видимого знаку... те, що нас любили так глибоко, навіть якщо людина, яка любила нас, пішла, дасть нам певний захист назавжди. 没有伤痕,没有明显的迹象……被爱得那么深,即使爱我们的人已经不在了,也会给我们永远的保护。 It is in your very skin. それはあなたの肌の中にあります。 Це у вашій шкірі. Quirrell, full of hatred, greed, and ambition, sharing his soul with Voldemort, could not touch you for this reason. ヴォルデモートと魂を共有する憎しみと貪欲と野心に満ちたクィレルは、この理由であなたに触れることができませんでした. Квірел, сповнений ненависті, жадібності та амбіцій, який ділиться своєю душею з Волдемортом, не міг торкнутися вас з цієї причини. 充满仇恨、贪婪和野心的奇洛与伏地魔分享他的灵魂,因此无法触碰你。 It was agony to touch a person marked by something so good.” とても良いものでマークされた人に触れるのは苦痛でした。」 Це була агонія торкатися людини, відзначеної чимось таким добрим». 触摸一个以如此美好为标志的人是痛苦的。”